Хто боїться страшних казок?

22/01/2020
1833
4,2

Фото материала статьиГазета The Daily Telegraph 2012 року опублікувала опитування. Батьків попросили поділитися думкою про дитячі казки, розповісти, які казки вони читають дітям, а яких читати не хочуть. В опитуванні взяли участь 2000 осіб. Кожен п’ятий опитаний визнав, що свідомо відмовляється читати дітям казки Андерсена, Перро і Братів Грімм, оскільки вважає їх надто моторошними, похмурими та застарілими. Деякі батьки зізналися, що діти плакали від жахливих подробиць про Червону Шапочку.

Я попросила знайомих матусь розповісти, що вони думають про народні й чарівні казки, як ставляться до сучасних. Виявилося, вони солідарні з британськими батьками щодо надміру насилля в казках. Водночас вони дивувалися, що в дитинстві самі ніколи не сприймали казки злими чи агресивними.

Що ж сталося? Чому сучасні батьки хочуть читати лише добрі казки? Дорослі оцінюють казку через призму життєвого досвіду та намагаються надати їй власного сенсу. Батьки вважають, що треба розмовляти лише про добро. Вони хочуть убезпечити дитину від того, що вважають лихим. Але куди подіти погані вчинки? Куди подіти наші лихі думки? І куди подіти зло? Якщо вести мову лише про добрі вчинки, то куди ж подіти інший бік життя?

У житті добре та лихе співіснують. Вони завжди поруч: удача й невдача, щастя й нещастя, народження і смерть. А батьки не хочуть, щоб діти стикалися з чимось негативним. Отже, дорослі заперечують реальність, а це суперечить логіці життя. Так постає головне питання: а як же дітям подорослішати? Як, оминаючи труднощі, навчитися жити, здобути досвід і впевненість у собі?

Діти цікавляться всім навколо. Кожна дитина надає подіям свого сенсу. А казка в зашифрованому вигляді дає дитині перше враження про світ — знання про те, що ми народжуємося і помираємо, йдемо з дому, коли настає пора, переживаємо радість і горе, повинні жити та якось ладнати з іншими людьми, мусимо відмовлятися від одного, щоб отримати інше.

Щоб вирости, треба переступити поріг дому та піти від батька й матері. Треба вийти на роздоріжжя трьох шляхів і вибрати незвідану стежку, яка виявиться аж ніяк не простою. Щоб вирости, треба зустрітися з іншими людьми. Дорогою в тридев’яте царство натрапити на перепони та здолати їх. А потім зустріти свою половинку, закохатися й повернутися додому. Отже, життя — це ризик поринути в невідомість.

Виходить, батьки намагаються приховати важливу істину про життя. Вони не хочуть, щоб дитина бодай у якомусь вигляді дізналася про труднощі цього світу. Авжеж, батьки бажають своїм малюкам найкращого. Хочуть, щоб діти не відчували невдоволення і лише тішилися приємним. Однак так не буває. Кожній людині рано чи пізно доведеться стикнутися з негативним боком життя: невідомістю, страхом, насиллям і смертю.

А можливо, батьки хочуть, щоб діти завжди лишалися маленькими і залежними від них істотами? Так теж можна — просто не пускайте їх у реальне життя.

У всі часи дітям розповідали казки. У цих вічних сюжетах подається знання про життя, і саме таким чином казки допомагають дітям проектувати власне життя. Казки помічні у доланні страхів. Дитина вловлює, як герой дає раду труднощам, і розуміє, що труднощі — це лише перепона, яку можливо здолати.

Автономне і байдуже до дорослого світу дитинство — це міф дорослих. Тих дорослих, які романтизують дитинство, чіпляються за дитячу спонтанність, прагнучи відділити себе від інших — подібних до них дорослих.

Хочеться сказати: «Подорослішайте!». Можна допомогти дитині вирости, тільки якщо ви самі дорослі. Якщо ви не боїтеся життя.

Не бійтеся! Не бійтеся розмовляти з дочкою чи сином про життя та смерть, про хороше й погане, про добро і зло. Це означає, що ви не будете боятися, коли дитину спіткає невдача: спершу в пісочниці, потім у школі, а потім і в дорослому житті. Це означає, що ви дасте дитині ризикнути вийти в життя, зустрітися з ним. Таким чином ви приймаєте дитину як іншу людину, яка відрізняється від вас, шукає та обирає свій шлях. Ваша дитина витримає. Вона знатиме, що невдача — це лише певний етап.

А знаєте чому? Ви їй про це розкажете. Адже головне завдання батьків — сказати своїй дитині: «Живи, не бійся!». І один з найкращих способів це сказати — прочитати на ніч гарну казку.

 

Тарасюк Наталія Вікторівна

Психоаналітик, м. Київ

Оцініть
Рейтинг: 4,2/5 (голосів - 5)
Відгуки